Середньовічний Хотин

Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.

Таким чином, третя місія України для світу — розробка і перевірка нової моделі пост-модерної модернізації, з активною роллю громадянського суспільства.

Вікінги були «інвесторами», а не грабіжниками Технології, міська торгівля і міжнародна економіка, які визначають сучасне життя, насправді явища не нові. Вже у першому тисячолітті нашої ери вікінги були експертами саме з цих питань.

Як відомо, в другій половині I ст. н.е. зарубинецька етнокультурна спільнота розпалась. Внаслідок розпаду єдності східнопраслов’янських племен виникли дві зони етногенезу східних слов’ян, однією з яких була зубрицька етнокультурна спільнота, а іншою – пізньозарубинецька. Перша з них охоплювала Західнополісько-волинський регіон та інші, більш південні українські землі.

Отже, перша місія України для світу — набути й осмислити досвід пізньої модернізації з одночасним входженням на поріг Нового Світу. Цей досвід стане в пригоді багатьом націям, що прямують до Модерну, але не досягли його. Успішна пізня модернізація — один з найбільших викликів сучасності, що стоїть перед мільярдами людей в усьому світі.